Історія монастиря

Храм Пресвятого Серця Христового існував у Жовкві з самого початку заснування міста. Спочатку це була невелика дерев’яна церква, а вже пізніше Станіслав Жолкевський починає будівництво мурованого храму. За задумом архітекторів, церква повинна була мати вигляд близнюка костелу,що знаходився поруч. Однак через війни та пожежі завершення будівництва храму затрималось більш ніж на півстоліття. І лише вкінці 17 століття храм було завершено. В 1682 році, ще до закінчення будівництва храму, єп. Йосиф Шумлянський передав церкву отцям Василіянам, котрі заклали при ній монастир.

В 1697 – 1699 роках відомий жовківський художник Іван Руткович на замовлення парафіян виконав іконостас, який досі вважається одним з найпрекрасніших творів українського мистецтва ХVІІ століття. Сьогодні іконостас знаходиться в Національному музеї у Львові.

До 1784 року в церкві зберігались мощі святого Івана Сучавського, які Ян Собеський привіз з Молдавії. У 1784 році австрійська влада вилучає ці мощі та повертає їх молдаванам, а в жовківському храмі з’являються мощі святого Партенія.

Спочатку його святі мощі зберігалися понад 1000 років у римськх катакомбах – на кладовищі Святого Калікста. У 1665 році Папа Олександр VІІ передав мощі Святого мученика Партенія австрійському цісарю Леопольду І до Відня, де вони зберігалися в монастирі Святої Клари. 1784 року за стараннями о. Єроніма Стрілецького, ЧСВВ, цісар Йосиф І дозволив перевезти їх до василіянського монастиря у Жовкві, де вони перебувають до сьогоднішнього дня.

Роки розквіту церква і Василіанський монастир пережили в кінці ХІХ століття.

У 1895 році при монастирі засновується друкарня. Жовківська друкарня отців Василіян стала мало не найбільшою українською друкарнею в світі — тут видавали свої твори Донцов, Крип’якевич, Кубійович, Огієнко та інші видатні українські письменники та вчені. Активна діяльність отців Василіан спричинила до того, що Жовква незабаром стала релігійним видавничим центром.

В 1902 – 1907 роках за проектом Едгара Ковача, ректора Львівської політехніки, церкву перебудовано у візантійському стилі, будівлю монастиря реконструйовано.

Найбільшою цікавинкою храму є фрески, виконані відомим українським малярем Юліаном Буцманюком. Він робить стінопис та вітраж каплиці, де поєднує традиції романтизму та українського народного мистецтва. Христос та янголи одягнуті в національний український стрій, а біля Богородиці – українські діти.

Закінчивши каплицю, Буцманюк їде до Кракова, щоб навчатись. Шептицький підтримував молодого митця грошима. За його кошти Буцманюк жив у Кракові та подорожував по Італії.

У 1914 році Буцманюк вертається до України – починається Перша Світова Війна і художник записується в легіон Українських Січових Стрільців. Разом із своїм легіоном Буцманюк б’ється з росіянами, пізніше – відстоює українську незалежність в боротьбі з поляками та Радянською Росією.

У 1930-х роках він вертається до Жовкви, працює в школах та поновлює роботу над стінописом в жовківському храмі. Тепер він ще більше розвиває національну тему – склепіння храму прикрашають фрески на тему Козаччини та українських визвольних змагань.

Провідними мотивами цього розпису є примирення та злука українців: на фресках Буцманюка поруч стоять православні та уніатські герої, Йосафат Кунцевич та Петро Сагайдачний, Іпатій Потій та Костянтин Острозький.

На фресці Акт Злуки зображені краєвиди Києва та Львова, а під ними – герої УНР та ЗУНР: Петлюра, Скоропадський, Грушевський, Вітовський, Левицький, січовики.

Друга Світова війна та радянська окупація не дозволили Буцманюкузаокінчити розмалювати храм. Він лише намітив фігури та орнамент різкими мазками. Розписати художник встиг лише половину храму – від більшовиків Юліан Буцманюк втікав до Кракова, Мюнхену, а потім – і до Канади.

В часи радянської окупації храм був переданий Російській православній церкві. Було знищено все, що перечило московським традиціям та радянській ідеології.

У часи підпілля, коли церква була закрита, відправи відбувалися по домівках людей, а також в монастирі сестер Служебниць у Жовкві. В той час вірними опікувалися о. Макарій Розумійко ЧСВВ, о. Ігнатій Янтух ЧСВВ, о. Юрій Янтух ЧСВВ, о. Мар’ян Чернега ЧСВВ, о. Дам’ян Богун, о. Полікарп Панчишин ЧСВВ, о. Маркіян Савчин ЧСВВ, о. Володимир Пальчинський ЧСВВ, о. Макарій Грень ЧСВВ, о. Софрон Попадюк ЧСВВ, о. Василь Мендрунь ЧСВВ.

В 1990 році церква і монастирський будинок були повернуті отцям Василіянам. В 1994 році видавництво «Місіонер» повернуло собі друкарню.

У 2002 році під час ремонту монастиря і храму, жовківські василіани знайшли понад двісті скелетів, у тому числі 45 дитячих. Проведена експертиза довела, що ці люди були закатовані радянською владою в післявоєнний час. Адже в другій половині 1940-х років у колишньому монастирі певний час був розташований штаб НКВС, працівники якого знищували населення стаханівськими темпами. Зараз ці жертви радянського терору перепоховані на міському цвинтарі.

У храмі знаходиться копія чудотворної ікони Страждаючої Матері Божої. Варто зазначити, що донедавна тут був її оригінал. Історія цієї ікони є надзвичайно цікавою. У селі Деревня, недалеко від Жовкви, одна сім’я не мала довший час дітей. Та були це люди дуже побожні і часто молилися біля цієї ікони, щоби через заступництво Богородиці Господь поблагословив їх дітьми. На 42 році життя жінка народила хлопчика, але дитина була незряча. «Я сина побачив, але син мене не побачить…» – плачучи молився батько до Пресвятої Богородиці, благаючи зцілення дитини. І сталося чудо: це було на свято Успення Божої Матері 1786 році, хлопчина мав 5 років, мама говорила про Божу Матір, яка вона добра, а хлопчик сказав: «Яка вона гарна!» – дитина прозріла… Тоді сім’я вирішила, що вони недостойні тримати цю ікону в себе і віднесли її до монастиря Отців Василіян до Жовкви, де вона перебувала як запрестольний образ, поки Ю. Боцманюк не намалював образ Христа Царя – «Серце Ісуса». Тоді чудотворну ікону перенесли до монастирської каплиці. В 1948 році на свято Благовіщення ікону перенесли до Крехівського монастиря.

З 15 лютого 1949 року з монастиря Отців Василіян у Крехові зробили дитячий будинок, в якому працював о. Антоній Масюк. Одного разу діти прибігли до о. Антонія і сказали: «Ваші «Боги» горять», всі ікони з монастиря винесли на подвір’я. Лише чудотворну ікону Страждаючої Матері Божої вдалося вихопити з вогню. Хранителем цієї ікони був о. Антоній Масюк.

27 червня 2001 року Святіший Отець Іван Павло ІІ під час урочистої Божественної Літургії коронував Чудотворний образ Страждаючої Матері Божої.

На даний час оригінал ікони перебуває у храмі св. Андрія м.Львова.

OSBM Zhovkva