Історія ЧСВВ

Основоположником Чину вважається св. Василій Великий (329-379), один із найвизначніших Отців Східної Церкви. По сьогодні його Правила (Ширші і Коротші) разом з іншими аскетичними творами становлять основу Статуту Чину, хоч у більш ніж тисячолітній історії спосіб життя василіянських монахів підлягав певним змінам. До найбільш відомих реформаторів василіянського життя належать: св. Теодор Студит (760-826), св. Теодосій Печерський (†1074), св. Йосафат Кунцевич (1580—1623) разом із київським митрополитом Йосифом Велямином Рутським (1574—1637).

Монаше життя в Україні, у типовій для Сходу формі, своїм корінням сягає до часів князя Володимира Великого (980-1015), коли в печерах на околицях Києва поселилися перші монахи. Найбільший вплив на розвиток цього життя мали св. Антоній Печерський (†1073) і його послідовник – св. Теодосій Печерський (†1074). Після татарських наїздів, що в середині ХІІІ століття знищили Київську Русь, монахи шукали собі місця на північних і західних теренах краю, закладаючи нові монастирі. Таким чином, вони дісталися до Галицько-Волинського князівства, яке ввійшло в границі Польського Королівства і Великого Князівства Литовського.

Велику роль у формуванні василіянського життя в Київській Митрополії, після відновлення єдності з Католицькою Церквою, відіграли Київський Митрополит Йосиф Велямин Рутський і св. Йосафат Кунцевич, що на початку XVII століття провели ґрунтовну реформу тогочасного монашого життя, надаючи йому структуру сучасних чинів, впроваджуючи централізацію монастирів. Таким чином, із взаємно незалежних перед тим василіянських монастирів, підлеглих владі місцевого єпископа, створено Чин у сьогоднішньому розумінні даного слова. Тому Митрополита Рутського й св. Йосафата можна вважати справжніми засновниками сьогоднішнього Василіянського Чину.

Так сформований Чин Отців Василіян динамічно розвивався в XVII і XVIII століттях, про що свідчить хоча б той факт, що після заборони діяльності Ордену Єзуїтів в Польщі в другій половині XVIII ст. василіяни перебрали провід численних єзуїтських шкіл і гімназій.

Василіянський Чин значно потерпів після поділів Польщі. На російській території був цілковито й остаточно ліквідований, натомість, не без труднощів, перетривав у межах австрійських. Однак у другій половині XIX ст. стало необхідним його оновлення. Реформу провели отці єзуїти. Започатковано її в монастирі в Добромилі в 1882 році, звідти і її назва – Добромильська реформа. Після реформи василіяни знову широко розвинули діяльність місійну і реколекційну, душпастирську і видавничу, а також наукову.

Після I світової війни більшість василіянських монастирів опинилися в межах тодішньої Польщі. У країнах соціалістичного блоку офіційна діяльність Чину була перервана. Усюди, за винятком Польщі, Чин змушений був зійти в підпілля. Протягом багатьох років василіяни виховувалися, молилися й діяли як світські люди. Багато ченців засуджено на заслання і до в’язниць. Багато василіян в Україні, в Чехословаччині, в Румунії і Угорщині загинули за свої релігійні переконання. У 2001 році п’ять Василіян були беатифіковані – проголошені блаженними. Зараз проводиться беатифікаційний процес ще ряду василіян.

OSBM Zhovkva