Святий Партеній

Святий Партеній жив у ІІІ ст. по Христі. Під час жорстокого переслідування християн за свою вірність Христові зазнав мученицької смерті разом зі своїм старшим братом Калогерієм 15 травня 250 року.

Св. Партеній за переданням походив родом з Вірменії. Своїми власними здібностями й заслугами в дуже молодому віці заслужив собі на велику повагу у знатних осіб того часу. Про нього дійшла чутка аж до Риму, де після зустрічі з тодішнім безбожним цісарем Декієм, був призначений прімікарієм царського уряду, тобто, головним цісарським нотаріусом. Був св. Партеній в авторитеті серед римської знаті та у великих дружніх стосунках з потайним християнином, начальником міста Риму Еміліяном.

Св. Партеній з надзвичайною пильністю поширював Христову віру серед римської знаті, яка здебільшого на той час залишалась язичницькою, поклоняючись богам, за що і було призначено св. Партенію мученицьку смерть.

Коли чимало християн, з моменту проголошення цісарського декрету (що наказував безпощадно катувати усіх християн) почали утікати з Риму, св. Партеній зі своїм братом св. мучеником Кальогерієм, добровільно і свідомо продовжували залишатись на своїх посадах, очікуючи мученичої смерті. Після цілоденних мук, щоб відреклися від віри Христової, кати нічого не домоглися. Тоді св. Партенію та його братові було винесено присуд спалити вогнем, але на диво катів і всіх присутніх полум’я не хотіло поширюватися на святих. Після цього чуда з великою люттю їх було закатовано сильними ударами гарячим смолоскипом по голові.

З переказу відомо, що св. Партеній повністю вирішив посвятити своє життя Богові і вибрав собі неодружений стан. Господь, покликавши його до життя в чистоті, зволив, щоб був він і опікуном для усіх, хто занепав, знемагаючи від боротьби зі спокусами душі та тіла.

Ім’я Партеній з грецького, означає «незайманий», «непорочний». Не випадково це ім’я підкреслює ревне служіння святого Партенія для Бога на шляху чесноти Чистоти.

Спершу мощі святого Партенія зберігалися понад 1000 років у римськх катакомбах – на кладовищі Святого Калікста. У 1665 році Папа Олександр VІІ передав мощі Святого муч. Партенія австрійському цісарю Леопольду І до Відня, де вони зберігалися в монастирі Святої Клари.

1784 року за стараннями о. Єроніма Стрілецького, ЧСВВ, цісар Йосиф І дозволив перевезти мощі Святого муч. Партенія до василіянського монастиря у Жовкві, де вони перебувають по сьогоднішній день.

Коли мощі св. Партенія, в присутності єпископа Іринея Білика, ЧСВВ урочисто відкривали для заміни покривала, то присутні були надзвичайно здивовані, бо не зважаючи на те, що пройшло вже тоді більше як 1750 років з дня смерті святого, його мощі були на диво збережені. На голові є вм’ятина від удару ще з того часу, коли кат гарячою головнею з усієї сили вдарив у голову молодого Партенія.

На мощах виразно видніються печатки Папи Римського, які засвідчують, що це дійсні мощі св. Партенія.

Історія подає один зворушуючий факт. Перед початком Другої світової війни в 1939 році в місті Жовкві у Василіянській церкві, де й перебувають мощі святого, відправляв Службу Божу о. Віталій Байрак, ЧСВВ. Прислуговував йому, тоді ще монах, о. Антоній Масюк, ЧСВВ. На ній було близько 500 віруючих. Час цей був дуже тривожний, і скрізь лунали постріли. І тут, на велике диво, під час відправлення Служби Божої св. Партеній промовив до о. Віталія, попередивши, що має статись велика біда, мабуть це було б неминучим, коли б не заступництво св. Партенія. Віддаючись святому Провидінню, о. Віталій сказав монаху Антонію, щоб він подбав про те, щоби швиденько були відкриті двері на фіртці. Під кінець Служби Божої на «Благословення Господнє на вас» о. Віталій сказав: «Прошу виходити з церкви, і ніде не відходіть. На фіртці є відкриті двері, всі йдіть до монастиря до підвалу, бо грозить небезпека». І як тільки закінчилась Служба Божа, люди зробили так, як сказав о. Віталій. Коли всі зайшли, пролунав сильний вибух, що аж храм затрясся. Всі подумали, що він завалився. Вірні щиро молились у підвалі при свічках і сердечно дякували Господеві за його ласку, що захоронив їх від наглої смерті. А через якийсь час, коли всі вийшли, були сильно здивовані — храм стояв цілий, нічого не було зруйновано.

Пізніше підтвердилось, що у всьому була заслуга св. Партенія. Отець Антоній Масюк, ЧСВВ, колишній монах, який був свідком цих подій, в 1997—1999 роках також був у Жовківському монастирі. Одного разу, коли священики підготовлялися до відправи на честь св. Партенія, ієромонах Антоній, в цей час молився і в думці злегковажив св. Партенієм та помислив собі: «Чому св. Партеній тут лежить і монахи носяться з його мощами, і що ж він тут допоміг?» Бо, за чимало років немає нічого записано, щоб святий комусь уділив ласк. Іншим разом, коли о. Антоній молився, почув він голос св. Партенія. Св. Партеній скаржився йому, чому він нарікає на нього, і спитав його: «Що ти колись просив мене і я тебе не послухав?» І тоді він почав розповідати про все, що сталося в 1939 р., як він врятував життя людям і о. Байраку, як він під час війни захоронив всі храми і єврейську божницю від пошкодження.

OSBM Zhovkva